неділя, 14 вересня 2014 р.

ВОЛОНТЕРИ ТЕЖ ВОЮЮТь


14.09. Неділя.

Богдан Ткачук (волонтерська група Вільні люди») у Пісках мав передати замовлені хлопцям речі і на місці подивитися, які потреби. Приїхали на околицю Донецька близько шостої вечора. Сіли поговорити і десь за півгодини почався обстріл, активізувалися сепаратисти. Санті потелефонували й сказали, що в Нетайлово наша колона з п’яти танків з Кривого Рогу потрапила в засідку. Їх супроводжували 93-тя бригада і бійці 5-ї роти «Дніпра». 
Від Пісків це хвилин 5-7 їхати швидко на авто. Проти наших діяв один з трьох підрозділів спецназів ГРУ РФ. Два інших наші бійці раніше знищили. Цю засідку організував вірогідно їхній третій підрозділ. Розстріляли з гранатометів танк, башта відлетіла метрів на 50. Були постраждалі. Одному хлопцеві відірвало ногу по коліно. Троє «200-х» і невідомо скільки 300-х. Санта на джипі терміново поїхав забирати поранених. Десь з годину його не було. А ми залишились. І періодично відстрілювались. Стріляли чергами з автоматів і з підствольних та наплічних гранатометів. У перервах набивали магазини набоями. Це метрів за двісті від таблички Донецьк. Санта десь за годину повернувся і наказав нам терміново сідати на «Опель» і тікати, поки затишшя. Але тільки заводити авто – починався обстріл. Машина між домів стояла. Треба було виїхати на трасу і їхати в бік Красноармійська. Сепаратисти стріляли з боку Донецька вздовж вулиці. А ми відповідно – навпроти. Дворами не виїдеш. Там розтяжки і міни. З тилу ворогу було не пройти. Наступний квартал теж нашими контролюється: 93-ю бригадою та «Дніпром». Вже як зовсім стемніло, розвернулися і по газах… полетіли по трасі в бік мосту. Там на блокпосту нам сказали - далі не можна. Йде бій. В них вже двоє 200-х привезли з підрозділу Санти. Але й залишатися не хотілось. Ми послухали – стрілянини не було і поїхали в сторону тієї засідки. До Нетайлово не доїхали – стояла наша БМП пошкоджена, хлопці по периметру підготувалися відбивати атаку і башту БМП розвернули в бік ворога. За машиною лежали ще двоє наших убитих. А ще метрів за двадцять стояв наш танк і догорав. Він займав правий бік дороги. І перед танком ще один наш 200-й. Танкіст. Доля двох інших членів екіпажу невідома. Зліва від танка валялася велика кількість залізяччя,щось димилося, щось горіло. Також бачили залишки людських тіл. Нам кричали - повертайтеся назад. Треба було повідомити, що потрібен водій БМП. Довелося знов їхати на передову. Гнали без світла, без аварійки. Добралися, поставили авто в іншому дворі. Санта дав ділянку оборони. Це на задньому дворі, де на вогні зранку цілий день ніяк борщ не довариться. По двоє підходили, їли – і знов на позиції. Останнім Санта прийшов. Посиділи, пом’янули хлопців. Йому потелефонували, сказали, що третій хлопець, котрого він до польового шпиталю довіз, не вижив. Його позивний був «Ювелір». Це от знову ж таки головна проблема – реанімобіль. Бо довезли до красноармійського шпиталю – там нема таких спеціалістів, щоб операцію зробити, це не їхній профіль. Треба везти у Дніпропетровськ чи Харків. А це 400 км. Санавіації теж нема. Це взагалі то ненормальна ситуація. Ні реанімабілів, ні звичайних «Швидких». 

І ще одне. Не вистачає на передовій офіцерів. На місці керують сержанти і старшини, рядові - хлопці, які не збираються звідси нікуди відступати. 
Тобто ситуація така: критично не вистачає спецназівців, спеціалістів розвідки. Із зброї в Санти – один кулемет (вони його віджали в сепарів і переробили). І ще один крупнокаліберний. Під нього хлопці зробили станіну на базі в Красноармійську. СВД Санта виміняв на віджату в сепарів машину. От на такому рівні в нас озброєння армії у тих підрозділів, які займаються справами. Ще один СВД здобутий Сантою в бою – він застрелив російського снайпера. Але начальство забрало його перед кимось похизуватися і не повернули. Бо цей СВД був крутий, з найновішою супероптикою, російський. Одним словом, зброю треба випрошувати або обмінювати на щось або здобувати в бою. Хоч склади Міноборони зброєю забиті. 
Санту начальство двічі знімали з посади. Мабуть сильно «ображає» сепарів і кацапів, а це комусь у командуванні не подобається. Вказівки з їхнього боку – «крок вперед – два назад». Та ті, хто воює – відступати не збираються. Ні донецький аеропорт ні Піски не здадуть.
У неділю цілий день бомбили аеропорт. Артилерія наша не працювала. Тільки годині у десятій вечора наші «Гради» відкрили вогонь по їхнім позиціям. Шмальнули пару разів. Після цього сепари хіба трохи пострілювали. Тож ніч провели на передовій і близько пів на шосту погнали на Харків. БМП зранку з місця бою вже поїхала, загиблих прибрали. Але ситуація залишалась напруженою, хлопці зайняли оборонні позиції.
Висновок такий. Якби під Донецьком нашим дали відповідну зброю, була розвідка, оснащення, яке в нас насправді є, тільки його не видають – росіяни вільно по Донецьку б не гуляли. І танки наші не підбивали. 
І найважніше – потрібні на передову реанімабілі. Є лікарі згодні працювати на передовій. Реально багатьом би хлопцям життя врятували.
P.S. До речі, половину грошей на реанімабіль харківська волонтерська група «Вільні люди» вже назбирала. Дві тисячі доларів п.Олена Булгак з Рочестера пожертвувала і двадцять тисяч гривень на картку після публікації потреб у «Цензор.Нет» вже прийшло. Ще готівкою тисяч двадцять назбирали. А мінімальна вартість реанімабіля від 5000 доларів. 
Тож хто хоче помогти – переказуйте на картки Приватбанку:
№ 5168742343098723 – Бондаренко Валентин (м.т. 0675731116)
№ 5168742344880590 – Бондар-Різниченко Ольга (м.т. 0500208829; 0962830429)
2620002971623 Tkachuk Bohdan, Intermediary, KBC BANK NV, Brussels, Belgium,Банк посредник SWIFT; KREDBEBB, beneficiary bank JSC KREDOBANK, Lviv,Ukraine, SWIFT WUCBUA2X

Ольга Різниченко