вівторок, 23 вересня 2014 р.

Зупинки


Зупинки у незайнятих сепарами районах Донецької та Луганської областей – жовто-блакитного кольору. Тільки на Донеччині вони зазвичай без актуальних графіті, а в Луганській області – майже всі у написах. Особливо у Старобільському районі. Якщо не загальновідомий перл, то патріотичний вислів. Десь у цьому краї сорок років тому народився Сергій Жадан. Пам’ятаєте, з його ранньої поезії - «Варшави» про «кінцеву зупинку» як спробу подолати власну ущербність?...

Це певно посіяна в нас ущербність — 
потреба шляху, до якої звикли. 
Тому безпроблемно сприймаються щебінь, 
розбиті дороги й старі мотоцикли. 
Попереду нас не чекають, дитинко, 
зневага батьків чи народна пошана. 
Хоч завжди існує кінцева зупинка,
повір, що навряд чи то буде Варшава. 
Бо, розумієш, зіпсовані крани 
не відповідають за воду пролиту.

«Потреба шляху, до якої звикли» - жовтневі вибори у ВР з «пролитою водою» – відомими новими обличчями і бувалими політиками («зіпсованими кранами»).

Розмитість моральних принципів і цінностей у нашому політикумі ніколи ні до чого доброго не призводила. Хіба до нового пожирання вічно голодним Кремлем територій України.

Хто ж посіє в наших політиках потребу бути чесними і відкритими із українським народом? Хто????? Крім них самих у собі самих!!!

Бо ж не можна вічно перебувати у тимчасовому і неприкаяному стані, не можна звикати до війни і смертей…

Діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати –
тимчасова адреса, країна напівжива.
………………………………………………….
Зупинилась і питаю сама себе: « А що ти, Ольго Іванівно, зробила, щоб твоя країна нарешті почала одужувати?!»..

Ольга Різниченко, волонтер "Вільних Людей", Харків