понеділок, 22 вересня 2014 р.

Тиждень тяжкої роботи

Тиждень тяжкої роботи. Це коли не має часу сісти за ноутбук і написати звіт за пророблену роботу. Це коли за тиждень, склад набивається до стелі гуманітарним добром. Це коли телефон з батарею в 4000 мАh сідає за один день від телефонних дзвінків.

Я дякую, своїм друзям за те що вони допомагають мені в нашій не легкій роботі, що вони викладають фото та пишуть звіти. Життя звела нас з Батей, це людина, яка так само віддано працює, для того щоб солдатам там було трішечки простіше. Я дякую солдатам, які пишуть слова подяки, це краще будь-яких моїх звітів і зайвих слів подяки.

У мене з’явилось трішки часу і я хочу поділитися своїми враженнями за тиждень скитання по зоні АТО.

За останній тиждень ми об’їздили зону АШОТА з усіх сторін де є наші. Ми були під Маріуполем, були в Новоайдарі, заїжджали до хлопців в Дебальцево та провідали сумчан під Донецьком зі сторони Дніпропетровська.

Відчуття боргу не полишає мене. Досить один раз побачити очі солдата, якого не забезпечує Держава, щоб потім працювати тільки над тим щоб їм було там легше. Зараз перед нами стоїть завдання забезпечити наших солдат на зимовий період. Так як керівництво Держави їх забезпечувало впродовж літа, можна чітко стверджувати що без підтримки людей, ми отримаємо 200-х від перших морозів. Ми маємо перевдягнути сумчан у зимову, теплу одежу, забезпечити зимовими спальники, по-можливості забезпечити пунктами обігріву. Це питання життя і смерті. Якщо ви мені не вірити, переночуйте на лавці під під’їздом в одному светрі, і вже завтра ви будете допомагати солдатам.

Із розмови з солдатом. Прокидаюсь кожного дня о п’ятій ранку. Все тіло сковане холодом, таке враження що паралізований. І починаєш робити фізичні вправи, щоб хоч якось зігрітися. За півгодини починаю гріти чай…

Це люди, які живуть в стаціонарному таборі. А ви уявляєте, як важко тим, хто стоїть посеред поля на «огневих»?

Військове керівництво не визнає допомоги волонтерів. Вони стверджують, що армія забезпечена. Як ти до цього ставишся? Треба з цим щось робити,писати листи і т.д.? Такими питаннями просто засипають.

Моя позиція дуже проста. Я маленька людина, яка робить те що в її силах. На мою думку, так має робити кожна людина на своєму місці, для того щоб солдатам було простіше.

А що до генералів та полковників, я вірю, що колись погружу в багажник авто, якогось зампотеха, який каже що в 27 артполку вся техніка працює на відмінно, і відвезу на огневу під Дебальцево.

Війна на Сході – це випробування на мужність та людяність. Кожен з нас щодня вибирає ким йому бути, героєм чи покидьком, меценатом чи жлобом. З таких рішень і складається наше життя. Не обов’язково віддавати мільйони, але жертвувати на армію, на своїх синів – це найменше що може робити пересічний сумчанин.

Кожного дня наші солдати піднімаються і йдуть у бій. Так само і ми маємо вставати і кожного дня маємо іти в бій, в бій з байдужістю, жлобством, корупцією.

Я можу сказати лише за себе, я з солдатами до кінця. І як їм не було б погано чи тяжко, я зроблю все що в моїх силах, щоб їм допомогти.

Прошу вибачення у всіх, хто чекав на мої звіти. Час грає не на нашому боці.

Щиро дякую сумчанам, керівникам підприємств, українським громадам за кордоном, сумчанам що живуть в інших містах за Вашу допомогу та підтримку. Вірте, кожен віньтік, кожна копійка, що була вами передана дійшла до солдата, не до полковника чи генерала, а до звичайного солдата, що спить в окопі не знімаючи бронежилету.

Разом, ми сила! Разом ми переможемо!
Андрій Букін, волонтер "Вільних Людей", Суми