понеділок, 6 жовтня 2014 р.

Історія

Ми живимо в світі де кожного дня чуємо тисячі історій, тисячі життів пронизують наше буття. З невеликих розповідей складається наше відношення до тих чи інших речей, з цим відношенням ми формуємо свої базові принципи і несемо їх по життю. В кінці кінців кожен з нас – це і є маленька історія. Тільки питання в тому чи будуть її розповідати …

Я ніколи не розумів Історію що викладають в школі. Якась статистична інформація: кількість підбитих танків, кількість збудованих храмів… набагато цікавіше було вивчати історію людей, які і були невід’ємною частиною України. Таких людей величезна кількість. Але саме цікав, те що це люди які вважали себе українцями, билися і творили за ради країни і території на якій вони проживали. Люди боролися за самовизначення і жертвували собою, це відбувалося не тільки під час бойових дій – це відбувається постійно, кожного дня, і так було завжди.
Катя Зеленко – це наша землячка, людина яка взяла на таран літак ворога, пожертвувавши собою, вона билася з ворогом на боці Радянського Союзу – стала героєм, віддавши життя.

Інша жінка, Наталія Винників – жінка, що на допиті у Радянського слідчого у письмових зізнаннях власноручно написаний Декалог, і далі: “Не бажаю розказувати слідству про свою роботу в ОУН. Бажаю оставатись надалі вірною своїй організації. Слідству я нічого більше не скажу, бо хочу, щоби була самостійна Україна. Остаюся на позиції оунівської організації. Я ворог радянської влади. Наталія Винників Сидорівна, Ада. Львів 10.ХІ.1940. Таких людей є сотні тисяч, людей, про яких навіть не чули пересічні громадяни України, а вони поклали життя і віддали здоров’я, щоб ми жили зараз у незалежній Україні. Українці – жертовна нація, в нашій крові битися до кінця. Ми не здаємося, ми не зраджуємо ідеям, нас не можна переломити – ми граніт своїх ідеалів. Це доводить багато чисельні приклади життєвих історій, Холодноярців, курсантів під Крутами, ОУНівців, бульбівців, упівців, сотен тисяч безіменних солдатів радянської армії.

Зараз відбувається те що сотні українців жертвують собою за ради Української держави. Жертвують собою - нічого не нагадує(?).

Країна, що пронизана корупцією, на межі дефолту – як вона змогла витягти п’ять кривавих місяців війни з зовнішнім агресором, яка кинула проти нас професійну армію та високоточну техніку. Відповідь лежить у ментальній площині українців – це саможертовність. Спочатку добровольчі загони показали, що ворога можна нищити – агресор переможний. Тим самим підняли бойовий дух військовослужбовців, які на той період готові були скласти зброю. Потім з’явилися волонтери, які збирали кошти і передавали майно на передову. Вони взули і вдягнули кожного солдата, що зараз воює. Волонтерські швидкі витягали поранених з поля бою і доставляли їх в польові госпіталі. Волонтери рятували добровольців. Це наша ментальна ознака – самопожертва. Так робили наші діди і прадіди. Вони так само добровольцями йшли у партизанські загони, так само з усіх навколишніх сіл, надавали підтримку своїм у лісі. Ми нічого не видумали, ми просто йдемо шляхом який закладений у нас генетично. Це не можливо пояснити, ці фактори не можливо прорахувати, готуючись до війни з Україною.
Нас не може зупинити байдужість влади і п’ята колона, яка активно працює в країні.

Всі дивуються відважним боям, що зараз йдуть за Донецькій аеропорт. Насправді це також історія, яка повторюється. Воїни УПА билися до передостаннього набою, щоб один лишити для себе. Це ідея – ідея Української держави, до якої долучилася нинішня молодь, вони розділили ідеї сотень тисяч воїнів що жили на цій території до них, солдати стали Українцями. Ті хлопці в аеропорту будуть стояти на смерть, в їхній крові прокинулась самобутність Холодноярців. Вони живуть за принципом «Воля або смерть». З такими прапорами сотні тисяч людей ходили в бій і перемагали ворога.

Я радий що ми живимо в час коли пишеться історія, якби вона не закінчилась – все залежить від нас.

Ми граніт своїх ідей, я пишаюсь тим що я Українець.


Букін Андрій, волонтер "Вільних Людей", Суми