субота, 4 жовтня 2014 р.

Андрій Букін про останню поїздку в зону АТО




Андрій Букін, волонтер, Суми:

Друзі довго нічого не писав, дуже багато роботи. Телефонні дзвінки, прохання про допомогу, зустрічі і безкінечна дорога … Тому прошу вибачення за відсутність розлогих звітів про наші гуманітарні експедиції. На цьому тижні їх було три, одна з яких закінчилася три години тому.


***
Вертаючись додому осіннім нічним містом, під живий звук гурту Океана Ельзи, прийшло декілька думок. Перша, що а ні волонтери, а ні солдати не потрібні нашій країні. Це розходий матеріал, який по своїй суті легко замінити. Я повністю розумію, що на моє місце може стати хто завгодно і робити не гірше ту роботу, яку ми виконуємо, головне – це мотивація. Моя мотивація, як і сотень по всій Україні це патріотизм. Державі, а точніше армії чиновників не потрібні такі я ми. Їм потрібні покірні раби, які мовчки виконували б їхні забаганки. Те саме і стосується наших солдатів. Здохнуть там на передовій просто від холоду, або від того що техніка зламана і не встигли відійти - нічого страшного у нас є військкомати, вони наберуть нове м'ясо, яке так само голе без захисту піде в повний зріст на кулі ворога…
Ночі стали холодні це перша думка, яка прийшла в голову коли я йшов до автомобіля, добре що я не забув вдягнути зимову в’язану шапку. З такими думками я сів в автомобіль заводу «Керамея» який чекав не мене у заздалегідь домовленому місці. За бортом авто було 0, по Цельсію – це реально холодно.
У Боромлі близько дванадцятої ночі, ми зустріли караван, який виїхав в вівторок з ранку і вже вертався додому. Хресник [ Дмитро Зінченко] відвантажив, мені допомогу, яку зібрали нам харківські волонтери для сумських солдатів. Ми попрощалися і рушили на Схід. 
За Харковом було прийнято рішення, поспати чотири години і з сьомої ранку рушити далі. 
В 7.05 ми вже були біля КПП, де передали допомогу для 10 сумчан, які несуть службу в 92 бригаді.
Далі маршрут нас повів через Сватове – Старобельськ на Марковку і знов додому. Цей маршрут, дав нам можливість побачити блок пости наших солдатів. Ми передали теплі речі, дощовики, медикаменти, буржуйку…
Є блок пост на висоті де стоять наші хлопці. Вони активно риють бліндажі для того щоб зустріти зиму підготовленими. Ми довго говорили з ними про їхні потреби, разом намагалися вирішити їхні господарські проблеми. Їх там дуже мало, але проблем вистачає. Головне питання як там перезимувати. Зважаючи на те що Державі вони не потрібні, то моя думка така що при сніжній зимі до них взагалі ніхто не буде доїжджати. Таких блокпостів вистачає і у кожного ряд господарських проблем. Жалко хлопців,частина з них взагалі домашні і вони ніколи в житті не ночували на вулиці – це для них буде випробування всього життя. 
Ми зібрали потреби і рушили додому, з відчуттям виконаного боргу. 
Додому повернулися пізно вночі. Слава Богу, що ми почали їздити на два водія. Це трохи розвантажує. Виходячи вдома з автомобіля, здається що вже нічого не розумієш.
Наступного дня з дев’ятої ранку почалася підготовка до Маріупольського каравану. Особисто дякую, небайдужим людям, які допомогли з заправкою автотранспорту. У вечорі все було готове до відправки. 
Перед дорогою чотири години сну і в дорогу. Карловський район нас зустрів світанком – це дійсно чудовий район Полтавської області. Ранковий ліс та легкий туман що підіймається з ставків на фоні жовто-червоних дерев – це неперевершене видовище, яке важко описати словами.
Після обід ми зустрілися з солдатом Володимиром, якому передали гуманітарну допомогу, більшість з якої були індивідуальні передачі рідних.
Трохи погомоніли. Проблеми такі самі, як і всюди – ніхто не знає де і як їм зимувати. Але ситуація погіршується тим, що бойові машини, які працюють на водяному охолодженні майже нереально перевести на антіфріз, тому що буде текти з усіх щілин. А постійно тримати авто працюючим, теж не варіант, тому що палива буде уходити на сотні тис.грн. за тиждень на одну машину, відповідно і техніка на стільки стара що фізично не зможе постійно працювати. Окреме питання, як бути з тими артилеристами що перебувають на огневих. Як їм грітися, а інколи і ночувати… 
Це наша розмова з Володимиром, це головна біль солдатів і волонтерів, які працюють з солдатами.
Далі був Маріуполь, який зараз в осаді. Навколо міста кільце військових, але в самому місті все спокійно. Там пройшла зустріч. Вже тричі був у Маріуполі і не побачив моря 
Дорога додому лежала через огневу однієї з батарей. Там зустрілися з хлопцями, передали посилки. Солдати тяжко працювали над облаштуванням тимчасового місця перебування. Всі стомлені, брудні але веселі, що підняло настій і нам. Як не крути, а чим ближче до смерті ми чистіші стають душі.
Виїхали від них в нічних сумерках. Дорогу проклали через Колись окуповані території. Це була ще та нічка. За Красноармійськом перестали зустрічати автомобілі. Лише де не де були поодинокі блокпости. Про блок пости, під’їжджаючи до блокпосту до кінця не впевнений чий він – ніч темно. Перед блок постом треба вимикати світло і котитись на габаритах. Але і на блок постах теж були здивовані, бачити цивільну машину вночі з міста Суми 
Одним словом, нічка видалася ще та… Доїхавши до Чугуєва просто повипадали з автомобіля. Втома і витрачені нерви взяли своє. Заночували в «ночлежке» для дальнобійників під дорогою. 
І сьогодні к обіду прибули в славетне місто Суми.
Висновок з поточного тижня: Ми не потрібні нікому, владне керівництво звітує про те що всі забезпечені і забезпечені за рахунок держави. Останньою краплею було повідомлення Pavlo Narozhnyy про те що всі Урагани 27 артполку відремонтувала Міністерство оборони. 
У мене виникає два питання. Перше , що ми з Батей [ Yury Sinko ] робили п’ять місяців і для кого ми це все возили? Друге, може час припинити постачання допомоги, нехай солдати через два тижня спитають своє керівництво де їхнє забезпечення? 
***
P.S. Окрема подяка людині, яка постійно їздить в зону АТО. В останніх два каравану він поїхав хворим. Соплі бульбами з очей течуть сльози, а він везе солдатикам гуманітарну допомогу. На таких людях тримається забезпечення нашої армії. Ця людина - Sergey Zlenko, який працює на Керамії і це величезний вклад заводу в перемогу України в цій війні.
P.S. Розширяємо добу до 32 годин. Через годину їду в Ромни, треба підтримати друга і брата, Олександр Бойко на виборах. Це кращий кандидат по 161 округу